Перемогти спокусу
В каліфорнійському місті Санта-Барбара є вулиця з цікавою назвою “Салсіпудес” , що буквально означає “спасайся, хто може”. Поруч із цією вулицею знаходилось болото, що часом затоплювало місцевість. Тому іспаномовні містобудівники дали їй назву, що пропонувала усім триматись подалі від цього місця. Боже Слово також попереджає нас триматись подалі від хибних шляхів: “Покинь ти її, не йди нею, усунься від неї й мини” (Пр. 4:15). Але Писання не просто каже: “Втікай, якщо можеш”. Воно пропонує безпечний шлях і вказує напрямок до нього: “Вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її” (1 Кор. 10:13).
Готуйте дітей до життя
В Інтернеті на багатьох сторінках з тематики виховання дітей є фраза: “Приготуй дитину для дороги, а не дорогу для дитини”. Замість того, щоб прибирати з дороги всі перешкоди й мостити для наших діточок гладеньку доріжку, маємо спорядити їх і навчити долати ті труднощі, що можуть їх спіткати.
Вдягнені Богом
Коли мої діти були ще дошкільнятами, вони часто гралися в пісочниці, через що їхній одяг швидко покривався брудом. Тому я ще на порозі знімала з них весь одяг, замотувала їх у великі рушники і несла до ванни. І вони душе швидко ставали чистенькими. На них чекала додаткова порція мила, води – і мої обійми.
Серед левів
Коли я відвідала один музей у Чикаго, то побачила оригінальну фреску “крокуючого вавилонського лева”. Лев на цьому настінному малюнку мав крила і надзвичайно лютий вираз обличчя. Символізуючи Іштар – вавилонську богиню любові та війни, – цей лев був одним із 120 схожих левів, що були розташовані уздовж вавилонської дороги у 604–562 роках до Р.Х.
Справжній друг
Поет Самуель Фосс в одному зі своїх віршів написав: “Біля дороги хочу жити, щоб бути другом простих людей”. Ось ким і я хочу бути: другом людей. Хочу жити біля дороги, чекаючи на втомлених подорожуючих. Хочу шукати тих, кого скривдили, побили – хто несе тягар зраненого, розчарованого серця. Бажаю годувати таких, підбадьорювати втішним словом, щоб могли продовжувати свою путь. Можливо, я не зможу вирішити їхніх проблем, зцілити їх, але я принаймні можу в чомусь стати для них благословенням.
Вічний букет
Мій син Хав’єр у дитинстві любив дарувати мені квіти. Я з вдячністю приймала від нього як тільки-но зірвану рослинку, так і розкішні квіти, що він купував з татком. Одного разу Хав’єр подарував мені чудовий букет штучних квітів. З посмішкою він поправляв у скляній вазі шовкові білі лілії, жовті соняшники й пурпурні гортензії. “Дивись, мамо, – вони вічні, – сказав він мені. – Як і моя любов до тебе”.
Посіяні зернятка
Якось я отримав електронною поштою приємного листа від однієї жінки. “Ваша мама у 1958 році була вчителькою першого класу в одній із шкіл міста Оклахома. Вона була чудовим викладачем – дуже добрим і водночас вимогливим! Вона давала нам завдання вчити напам’ять Псалом 22 і потім декламувати його перед усім класом. Я дуже боялась це робити. Але це було єдине моє знайомство з Біблією аж до 1997 року, коли я стала християнкою. І кожен раз, коли я читаю цей Псалом, згадую місіс Маккасланд”.
Улюблені Псалми
Коли ми з чоловіком виходимо на прогулянки, то беремо фотоапарати, щоб робити з максимальною наближеністю фотографії рослин, що ростуть навколо нас. Перед нами наче відкривається мікрокосмос цього світу. Яка різноманітність краси! Навіть звичайні лишайники та гриби, що з’являються протягом однієї ночі, у збільшених розмірах милують око яскравими оранжевими, червоними та жовтими кольорами.
Втішитель
Я сіла в літак, щоб летіти на навчання за тисячі кілометрів від дому. Спочатку нервувала й почувалась дуже самотньо. Але під час польоту згадала обітницю Ісуса Христа, що Він дав Своїм учням стосовно присутності Святого Духа в нашому житті.
Співати з Віолетою
Старенька жінка на ім’я Віолета сиділа на своєму ліжку в лазареті й посміхалась кожному підлітку, хто завітав до неї. Вже був полудень. Пекуче повітря неослабно сповнювало її домівку, де зібралась мала група, але жінка не жалілась. Натомість напружувала мозок, щоб згадати якусь пісеньку, щоб заспівати. Раптово на її обличчі з’явилась превелика посмішка, і вона заспівала: “Я біжу, стрибаю і славлю Господа!” Співаючи, старенька розгойдувала руками вперед та назад, немов справді бігла. Сльози з’явились на очах тих, хто сиділи навколо, – адже Віолета не мала ніг. Але вона казала: “Ісус любить мене, і на небесах я матиму ноги, щоб бігати”.
Неосвітлені стежки
Повертаючись додому після сімейного відпочинку, ми їхали через відлюдні райони штату Орегон. Майже дві години ми їхали у вечірній темряві крізь глибокі каньйони та пустельні плато. Лише світло фар зустрічних машин інколи пронизувало цю темряву. Нарешті на горизонті з’явився місяць. Але його було видно лише тоді, коли ми досягали вершин пагорбів. В низинах він ховався від нас. Моя донька, помітивши місяць, назвала його знаком Божої присутності. Коли я спитала в неї, чи їй обов’язково бачити місяць, щоб знати про Божу присутність, вона відповіла: “Ні. Але це суттєво допомагає”.
Не можна мовчати
Під час судового процесу очевидці стають свідками, а не просто сторонніми споглядачами. Вони вже є активними учасниками, від яких залежить рішення суду. Цей принцип стосується і нашого свідчення про Христа. Маємо бути активними учасниками у справі найбільшого значення – свідчення про смерть і воскресіння Ісуса.
Тягар чекання
Протягом кількох останніх років у двох членів нашої сім’ї виявили захворювання, що загрожували їхньому життю. В цей період, коли вони лікувались, я відчайдушно чекала від лікаря якихось конкретних результатів. Але в житті рідко буває, коли все ясно і зрозуміло. Нас частіше просять просто чекати, замість того щоб дати чітку інформацію.
Хваління у темряві
Хоча мій друг Мікі втратив зір, він запевнив мене: “Я все одно щодня буду славити Бога, адже Він так багато зробив для мене”.